Сторінка історії

     Мова наша поетична й ніжна, у ній — невичерпна криниця багатства. Послухайте, яка розмова відбулась далекого 1916 року. Було це давно, ще за старої Австрії, далекого 1916 року. У купе 1 класу швидкого поїзда «Львів — Відень» їхали чотири пасажири: англієць, німець, італієць і українець — відомий львівський артист Богдан Костів. Балачки велися навколо різних проблем і тем, нарешті заговорили про мови: чия мова найкраща і котрій із них належить світове майбутнє. Першим заговорив англієць.

— Англія — країна завойовників, мандрівників і мореплавців. Англійська мова — це мова Шекспіра, Байрона, Діккенса, Ньютона, Дарвіна. Безумовно, англійській мові належить світове майбутнє.

— Ні в якому разі, — гордовито промовив німець. — Німецька мова — це мова двох великих імперій: Великонімеччини й Австрії, які займають більше половини Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шиллера, Гегеля, Канта, Вагнера, Гете, Гейне. І тому, безперечно, німецька мова претендує на світове панування.

Італієць усміхнувся і тихо промовив:

— Панове, ви обидва не маєте рації. Італійська мова — це мова сонячної Італії, мова музики й кохання. Мелодійною італійською мовою написані кращі твори епохи Відродження: твори Дайте, Боккачо, Петрарки, лібрето, знаменитих опер

Верді, Пуччіні, Россіні, Доніцетті. Тому італійська мова має бути провідною у світі.

Українець довго думав, нарешті промовив:

— Я також міг би сказати, що моя рідна мова — це мова незрівнянного сміхотворця Котляревського, мова геніального Тараса Шевченка. До пророчих передбачень шевченківської поезії досі ніхто у світі так і не піднявся. Це лірична мова кращої з кращих поетес світу — Лесі Українки, мова нашого філософа-мислителя Франка, який вільно володів чотирнадцятьма мовами, у тому числі й названими тут. Нашою мовою звучить понад 300 тисяч пісень, тобто більше, ніж у вас у всіх разом узятих. Я можу назвати ще багато славних імен свого народу, проте вашим шляхом не піду. Ви ж по суті, нічого не сказали про багатства й можливості своїх мов. Чи могли б ви своїми мовами написати невеличке оповідання, в якому б усі слова починалися з однакової літери?

— Ні, ні, ні! Це неможливо, — відповіли в один голос англієць, німець та італієць.

— Це у вас неможливо, а нашою мовою це зовсім просто. Назвіть якусь букву, — звернувся він до німця.

— Хай буде буква «П», — сказав той.

— Добре. Оповідання називатиметься «Перший поцілунок».

                                   ПЕРШИЙ ПОЦІЛУНОК

Популярному перемишльському поету Павлу Петровичу Подільчаку поштою прийшло приємне повідомлення: «Приїздіть, Павле Петровичу, — писав поважний правитель Підгорецького повіту Полікарп Паскевич, — погостюєте, повеселитесь».

Павло Петрович поспішив, прибув першим поїздом. Підгорецький палац Паскевічів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під’їхали поважні персони — приятелі Паскевичів. Посадили Павла Петровича поряд із панночкою — премилою Поліною. Поговорили про політику, погоду. Павло Петрович прочитав пречудові поезії. Поліна Полікарпівна пограла прекрасні полонези, прелюдії. Поспівали пісень, потанцювали падеспан, польку. Прийшла пора — попросили пообідати. Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної підігрітого пуншу, пілзнерське пиво. Принесли печених поросят, приправлених перцем півників, пахучих паляниць, печінковий паштет, пухких пампушок під печеричною підливкою, пирогів, підсмажених пляцків...Потім Поліна попросила прогулятись Підгорецьким парком, помилуватися природою, послухати пташиних переспівів...Порослий папороттю прадавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п’янило принадними пахощами.Побродивши по парку, пара присіла під порослим плющем платаном. Посиділи, помріяли, пошепталися, пригорнулися. Прозвучав перший поцілунок. Прощай, парубоче привілля! Прийдеться поетові приймакувати.

У купе зааплодували. Всі визнали, що милозвучна, багата українська мова житиме вічно. Та зазнайкуватий німець ніяк не міг примиритися з тим, що програв.