Чому Франко помирав у злиднях? (до 160-річчя з дня народження)

Із досліджень Романа Горака

   Франко постійно був у конфронтації з українською спільнотою. Це по-перше. По-друге, достатньо дещо почитати, де він пише сам про себе, й інші його статті, щоб зрозуміти, як Франко на ці речі дивився. Він вважався і вважається ворогом №1 для польського шовінізму, який ніколи не гребував методами боротьби з Франком. 

   На те, що Франко залишився помирати самотнім, — надзвичайно багато причин.

Причому пов’язані вони з тим протистоянням. По-перше, Львовом надзвичайно інтенсивно просувалася чутка про хворобу Франка... По-друге, існувала думка, що сифіліс передається побутовим способом, відтак охочих відвідати Франка було дуже мало. Якщо ж хтось приходив, то служниця мусила протирати лізолом чи карболкою дверні ручки. Можете собі уявити, як це впливало на Франка. Сам Франко був настільки психічно вимучений обставинами своєї хвороби, що постійно носив із собою карболку, мачав у неї руки — шкіра на пальцях була виїдена. Крім того, уявіть, який був сморід від тієї карболки... Щодо його хвороби, то це був перший злочин польського шовінізму — Франка помістили в камеру, в якій було так холодно тієї лютої зими, що йому голову зранку відривали від стіни — примерзала. 90 відсотків людей, що живуть на Півночі, слабують на ту саму хворобу, що й Франко, — це ревматоїдний артрит, який тільки перед Другою світовою війною був виділений як окрема хвороба. А починався він так, як звичайні венеричні хвороби... Уявіть собі, як мала поводитися дружина?! Як мали вести себе діти?! І Франко від того, бідний, страждав. Він так до самої смерті й залишився жертвою того страшного непорозуміння. Ви не уявляєте, як мені було складно, коли організовував групи вчених, щоб вони серйозно вдалися до вивчення хвороби Франка. Усе це чітко виписано в моїй книжці «Катастрофа» — як у нас лікували Франка, щоб якнайшвидше загнати його в гріб. От і все! Цей момент направду є найбільш дратівливим. І я розумію попередніх дослідників життя і творчості Франка, які уникали відповіді на це питання, завжди наголошуючи, що для нас є важливішою творчість Франка, ніж його особисте життя та його хвороба. Додайте до того, що в період хвороби він був налаштований на активну роботу, адже за будь-яких обставин працював не покладаючи рук. Але йому було важко знайти секретаря, переписувача — йому все було важко. Сам же він не годен був ні перегорнути сторінки книжки чи рукопису, ні писати.