Оксана Думанська
письменниця, перекладач,
доцент Української академії друкар
Люди мого віку належать до покоління, яким про війну оповідали повісті Юрія Збанацького та романи Олеся Гончара. Звісно, були й інші книги, але я кажу про осердя шкільної програми середини минулого століття. І тоді нікому й на думку не спало б, що почнуться війни ось тут – і арко-дужне перевисання до народів обернеться ненавистю, підступністю, лицемірством, відвагою, непокорою, людяністю…
Про все це написала Поліна Жеребцова у своїй прозовій книзі «Тонка сріблиста нить». Після так званих «чеченських щоденників» авторки, в яких вона дитячими очима зафіксувала бачене, оповідання, новели й повісті нового видання – це приклад мистецького переосмислення події чи факту, «одягнутого» в містичні шати («Сьома печать»), заснованого на місцевих традиціях («Путь у піднебесся»), з цілком журналістськими прикметами оповіді («Добрий лікар»), з лаконічними засобами кінематографістики («07:15»). В цій прозі викристалізувався хист авторки-оповідачки, закорінений у бачене-пережите в дитинстві, але вже з набутим досвідом дорослої, що виписує сюжети з позицій сторонньої, та небайдужої людини.
В кожному персонажі Поліни Жеребцової є частка невигаданого, яке гармонійно сполучається з мистецькою правдою, не порушуючи балансу правда-вигадка, бо ж зрозуміло: майстерність письменника – не в точному відтворенні реальності, а в естетичних, психологічних, художніх засадах, які не суперечать одна одній. Тому так віриш епізодам з Другої світової: в бойове братство солдатів і у свавілля офіцерів, що перепилися кров’ю переможених; в зичливість німця-лікаря і в підступність німця-окупанта, який труїв перехожих; в співчутливість старого чеченця і невситиму жагу помсти у молодого, який забирає не лише набуте й помешкання, а й життя невинної жертви; розправи російських десантників, що навіть серед беззахисних людей бачать ворогів…
«Той, що наставив на нас автомата, був без маски. В його світлому волоссі ховалися сніжинки, а в синіх очах палала свобода від життя і смерті. Він вистрілив короткою чергою – і сонце спалахнуло яскравіше, білим сяйвом зливаючись із тямою, що згасала. Мати підхопила мене, щоб я не впала. Перед ворогами не можна падати, якщо ти – не мертвий» («Небесно-блакитні фашисти»)
В основі будь-якого твору – досвід автора. Досвіду Поліни Жеребцової вистачає не на одне людське життя, хоча вона ще зовсім молода жінка і молода письменниця. Відгомін пережитого й баченого переходить в слова та образи, і це щоразу біль, який авторка переживає стримано, без мелодраматизму.
«Зелімхан навчав дітей вітчизняної історії протягом кількох десятиліть в одній і тій же школі, доки вони – і школа, і вітчизняна історія – не перетворилися на обгорілий чорний кістяк» («Вчитель історії»).
Безсумнівно, автор не лише відтворює реальність, а й має право на певні узагальнення, що випливають із написаного. Поліна Жеребцова засвідчує тодішню ситуацію в Чечні як очевидець, додаючи свої коментарі.
«Люди прагнули незалежності – і не знали, що з нею вдіяти: до влади знову прийшли охочі поживитися. У Чечні всім правлять клани, і важливо, на якій горі ти народився та хто твої предки. Мало лишилося героїв. Герої гинуть першими. Бог забирає їх до себе молодими, а сміття, яке розвіває вітер змін, лишається жити, тому що Земля – це планета випробувань». («Путь у піднебесся»)
Можна казати про своєчасність появи книги «Тонка сріблиста нить» в українському книжковому обширі: у нас теж триває війна, і дитяче життя так само загрожене, як і життя дорослого; безкарність людини зі зброєю і жертовність беззбройного – ознаки вторгнення, інтервенції, окупації, в умовах якої мусять вижити очевидці, аби оповісти нам, що ж там відбувається насправді. І моторошно стає від думки: якась дитина – заручниця сваволі агресора – пише свого щоденника…
Але написане має бути прочитаним. Обов’язково прочитаним. Задля перемоги життя над смертю.
Оксана Думанська
Немає коментарів:
Дописати коментар