Скринька цікавинок

 http://irynadenysjuk.blogspot.com.tr/2013/09/blog-post_503.html

     Друга збірка поезій Миколи Вінграновського, що називається «Сто поезій», завдяки старанням цензури вийшла в друк, маючи їх 99.

     Один з українських еміграційних письменників-авангардистів Ігор Костецький разом зі своєю дружиною переклав роман радянського класика соцреалізму Олеся Гончара «Собор».

      Михайло Драй-Хмара, який знав дев’ятнадять мов, останньою став вивчати англійську.

Іван Нечуй-Левицький принципово не вживав літеру «Ї».

     Ліна Костенко відмовилась від звання Героя України.

     Офіційно визнаний радянський поет Павло Тичина деякий час оплачував передплату на газету «Літературна Україна» молодому поету-дисиденту Миколі Холодному.

     Старший брат Остапа Вишні, Василь Чечвянський, теж був письменником-гумористом.

     Уласа Самчука номінували кандидатом на здобуття Нобелівської премії з літератури.

Збірку віршів під назвою "Кобзар" видав в 1924 році футурист Михайль Семенко.

Український фізик Іван Пулюй не тільки зробив великий вклад у відкриття Рентгенівського випромінювання, але і вперше переклав Євангеліє українською мовою.

Брати-письменники Григорій і Григір Тютюнники отримали одне й те саме ім'я Григорій через випадковий збіг обставин.

Усі повісті Тарас Шевченко написав на засланні й російською мовою, причому перші дві з них «Наймичка» та «Варнак» через заборону писати і малювати був змушений підписувати фіктивними датами.

У «Романі про людське призначення» сучасної української письменниці Емми Андієвської величезна кількість персонажів (514), причому більшість із них є українцями, хоча дія роману розгортається у багатьох країнах світу, крім того, за цікавим збігом у другому виданні твору (К.: «Орій», 1992, 514 стор.) на кожну сторінку книги припадає новий персонаж.

 Джерело: http://irynadenysjuk.blogspot.com.tr/2013/09/blog-post_503.html