Хто воду п'є із джерела, а хто з калюжі,
Ви легко здогадаєтеся, друзі:
Коли поблизу чиста б'є вода,
Калюжу вибере хіба що бевзь-балда.
Красива мова – що вода джерельна,
А в суржику отрута є пекельна.
Від неї задихаються слова,
Тупіє-туманіє голова.
Та ми вже звикли. Явище типове –
Що друге слово із чужої мови.
Самоповаги, гордості нам брак,
Якщо ми опускаємося так.
Качелі, садік, шкафчик, Славік, Маша,
Штанішкі, щочкі, умнічка, Наташа,
Кампотік чи салатік – та любе!
Не топай ножкою, бо накажу тебе.
Прівєт! Все по фіґ – Льоха, Ксюша, Вовка!
Вашє не поняв, вроді остановка,
Коляска, мусор, кошельок, ковйор, більйо...
Хтось дав цукеркам назву – "Йо-ма-йо"!
Блін, бляха, йолкі, тьолкі, тіпа, тоже...
На масове безумство це все схоже.
Кароче, на фіґ – саме головне.
Все прикре, безнадійне і сумне.
Лікуймо душі кволі та недужі
Від суржику – отруйної калюжі,
Рятуймося, щоб мови чисте джерело
Духовного здоров'я додало.
Агов, озвіться, юні, мудрі, дужі,
Рішуче заявіть: "Геть навички папужі!
Геть мавпування! Будьте на коні.
Де гідність ваша? Тонете в багні!"
Нащадки прадідів великих,
Чи ж ви перевертні безликі,
Чи ви наїлися чужої блекоти,
Чи вам система поламала теж хребти?
Прозріймо! Ходимо ж до церкви – нам відома
В науці Божій перша аксіома:
Що чисте світло, а що – бруд і тьма.
Повірте: лихослів'я й суржик – ніби два більма.
Тисячолітню спадщину, скарбницю,–
Нам мову треба берегти, немов зіницю.
Війну оголосімо мовним бур'янам,
Інакше внуки не пробачать нам.
© О. Захарків, мовознавець, кандидат філологічних наук, доцент